Поиск по этому блогу

Бажання мого серця: щоб всі люди спаслись.

Якщо в твоїм серці тривога чи порожнеча, нема миру і радості, здається, що тебе покинули всі, пам'ятай: є Той, хто тебе дуже любить і чекає. Він кличе тебе: "Прийди такий, який ти є!" Засмучених Він втішає, стривожених - заспокоює, покинутих - оточує вірними друзями, голодних - годує, а спраглих поїть. Мир в серці не купиш ніде, навіть, за всі скарби світу. Мир Божий, що вище від усякого розуму, дає лише Ісус! "Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, - і Я вас заспокою!...- і знайдете спокій душам своїм"Єванг.від Св.Матв.11:28,29. Бог хоче, щоб усі люди спаслись і прийшли до пізнання правди.(І Тимоф.2:4). Господь Ісус на Голгофі здобув спасіння для всіх. Прийди і візьми! "І нема ні в кім іншім спасіння. Бо під небом нема іншого Ймення, даного людям, щоб ним би спастися ми мали"(Дії Св.Апост.4:12). "І станеться, що кожен, хто покличе Господнє Ім'я, той спасеться"(Дії Св.Апост.2:21). Поклич: "Господь Ісус, я вірю, що ти помер в муках за гріхи всього світу, щоб світ спасся. Ти живий, бо Бог воскресив Тебе із мертвих, щоб міг воскреснути і я! Я віддаю всі мої гріхи Тобі, Господь! Омий , очисти мене Кров'ю Твоєю, що Ти пролита за мене, ввійди в моє серце і стань Господом мого життя! В Ім'я Ісуса пошу і дякую Тобі. Амінь!
Вся слава хай буде Богу!

понедельник, 2 января 2012 г.

КАЗКИ ДЛЯ ДОРОСЛИХ.

КАЗКИ ДЛЯ ДОРОСЛИХ.

ДОПОМОЖІТЬ, ХТО МОЖЕ!

Був Ведмідь найстаршим в лісі.
Й горобці тремтіли в стрісі,

 Як Ведмідь той прокидався,
То весь люд лісний здригався.

На прийом – всі, по одному,
Несли щось для нього з дому.

В році, кожної півчверті,
Несли гроші у конверті.

А як би хто забарився –
В чистих водах би не вмився.

Йдуть додому вовки-браві
Й шкіру друть, як на забаві:

Насміхаються, здирають.
Ні, жалю вони не мають,

П’ють, гуляють і царюють –
Навіть в вус собі не дують.

А шакали в охороні:
Чи то в спальні, чи в салоні,

Разом з ним і в туалеті –
Знають всі його секрети.

За ним слідом їх машини
Вдень, вночі і щогодини.

   Хоч Ведмідь і сам бурмило,
Серце страхом все щеміло.

Назбирав багатства стільки,
Що не знає того: скільки.

Там і сльози є вдовині,
І яєчка горобині,

І останні палянички,
Що забрали у синички.

Там усе, що можна взяти –
Не вміщається у хаті.

Він поклав собі комори
І складав там людське горе.

А над Богом насміхався
І безбожником він звався.

Ось, в руці, тут – моя сила!
А голівка моя мила –

Вона розумом напхана,
Моя люба і кохана!

Сам собі я є владика!
Влада й міць моя велика!

Кого схочу, - покараю.
Когось, може, і прощаю.

А Бог дивиться й сміється:
Почекай но – все урветься!

Ось залишиш ти хороми
І машини й охорони –

Не візьмеш собі нічого,
Що надер із люду Мого.

Був ти голий, що несешся?
І туди ти й повернешся,

Де ти вибрав собі бути,
Що любити, кого чути.

 Раптом дерево упало
І Ведмедя розтоптало,

І його всю охорону -
Його величі корону.

 Хто б не був ти, маєш чути:
О, ні! Суду не минути!

Кожен прийде до пристолу
Без убрання, чисто голий.

Всі діла його - з ним разом,
А гріхи, як та проказа,

Не сховаєш, не прикриєш,
Хоч все знаєш і все вмієш.

Десять днів читали вирок
І дібралися до нирок –

Сокровенні таємниці
Підняли, як з дна криниці.

- Хоч одне щось добре маєш?
Жаль, це слово ти не знаєш.

   То ж, прийшли пекельні слуги,
Щоб віддати всі заслуги.

По - під пахи підхопили –
Він кричав тоді щосили:

О! Прости, Великий Боже!
Я був певний, що все можу,

Що Тебе ніде немає,
Раз мене ти не караєш.

Бо я сам судив народи
Й не питав у тебе згоди.

Я не хочу в пекло, Боже!
Поможіть мені, хто може!

Полетіло гучне ехо,
Бо вже смажилося «ЕГО»,

Знемагало без водиці:
В тих місцях нема криниці.

Сморід, спрага до нестями,
Скрізь пече, горить, вогнями.

А вогонь, мов вибухає,
Тіло й душу наповняє.

Порятунок де? Немає!
Так з гріхом душа страждає;

І не день, не два – навіки,
Пам'ятайте, чоловіки!

 Кликав Бог його – сміявся,
А над Божими – знущався.

 Зрозумів безбожний Сидір,
Що недобрий його вибір,

Та не може повернутись.
Хто в гріху, така їх участь.

Всі гріхи свої віддайте,
 В пеклі в муках не страждайте!

Сам Господь платив за волю,
Щоб ви мали добру долю.

Поки трішки ще є часу,
Згадуй часом казку нашу,

Не гордись, не величайся,
А до Бога наближайся.

В серце ти поклич Ісуса,
Відвернися від спокуси.

Будеш жити в мирі, в щасті,
І в достатку, і в багатстві.




ВОЖАК.
( Ісаї 43: 19,20)

Як старий шакал вмирав,
Всю родину позбирав.

Як почули клич, зійшлись,
Навіть старці приплелись.

Шанували. Він – вожак.
Чийсь він батько, чийсь свояк.

Всіх він розуму навчав,
Зграю завжди захищав.

Вшанували, як могли –
Свіжу здобич притягли.

Підкріпився і почав:
- Я ніколи не мовчав –

Славив Господа завжди.
Він беріг нас від біди.

Він Творець наш і наш Бог.
Всюди з Ним я був удвох.

Силу Бог давав мені
Все життя і у всі дні.

Як я через воду йшов
І вогонь я з ним пройшов,

Не втопила і ріка, -
Бо й там Господа рука.

Завжди їжа і вода –
Вам від Господа вона.

Небо синє й сонце – вам!
Все, що треба, дав Він нам.

Все від Нього. Честь Йому!
Я ось лапи підійму

І в останнє, хоч би раз,
Ще подякую за вас.

Знайте: скоро Він прийде
Й тих з собою поведе,

Хто прийме спасіння дар,
Й щоб Він був у серці Цар,

Бо сказав у Слові Сам:
Дасть в пустелі ріки нам.

Буде все тоді нове -
Й той, хто Бога призове.

Все нове  – і люд, і звір;
Бога клич і Богу вір.

Бог один, то наш Господь.
Кожен з вас, - хутчіш приходь!

Не блукай і не барись,
Гріх віддай Йому, відкрийсь!

Він прощає всім вину,
Й любить всяку звірину.

Слава Господу Христу!
Я до Нього вже іду.

Проженіть від себе сум,
Страх, тягар недобрих дум.

В серці хай живе Ісус,
Славу, в дар, несіть із уст.

Посох свій він передав
Тому, хто це вартував.

- Ось, візьми! З тобою Бог!
Завжди будь ти з Ним удвох,

Мудрість Божу бережи,
З лінню й злом ти не дружи.

 Треба буде, - душу дай,
За родину –  поставай.

 Ліг і тихо відійшов.
Мир у Господі знайшов.

І два Анголи в ту ж мить
Підхопили й – у блакить!

Стрімко мчались в небеса,
Де любов і мир, краса.

До престолу піднесли,
Одяг білий одягли

І Ісус Сам, під кінець,
Одягнув йому вінець.

Смерті там уже нема,
Не морозить там зима,-

Вічне літо, радість – рай!
Сам ти, друже, вибирай:

З ким підеш ти і куди?
Йди з Ісусом назавжди

Жити в радості повік.
Він життя наше і лік,

Наш достаток і шалом.
Там радіють всі кругом,

Бо Господь їм сльози втер
Й з ними буде відтепер.

Чи у пекло хочеш ти?
В муку дуже легко йти.

Бути там, то біль і жах –
Крик  смертельний на вустах.

Ви це вибрали самі,
Щоб горіти у вогні!

Вибір ваш – то назавжди!
Утікайте від біди!

Бог дарує чудеса,
Своїм вірним – небеса.

Чудо ти своє не втрать –
Поспіши його прийнять,

Бо лукавий дуже час:
Хто зна: «завтра» буде в нас?


 ПОДОРОЖ В МАЙБУТНЄ.

Телевізор репетує:
- Новина!Ідіть, хто чує!

Повідомте ще сусідам!
Не побачите завсіди!

Є на виставці машини –
Справжнє чудо для людини!

Поспішіть! Та не зівайте –
Своє щастя пошукайте!

Петрик, Гриць, Степан, Микола
Поверталися зі школи.

Як новину цю почули,
То й на виставку майнули -

Аж роти свої відкрили
І в ногах не стало сили.

Посідали й гомоніли:
Що найбільше би хотіли.

- Я б хотів оту машину-
Каже Петрик – що за днину

Може землю облетіти.
Вам подобається, діти?-

- Ми вже хлопці, а не діти!
Нам в майбутнє б полетіти!

- Як же нам її придбати?
- Можу я усе віддати!-

Як лиш мовив Гриць те слово,
Захотілось всім раптово

Вкрасти дивну цю машину
І майнути в цю ж хвилину!

Хлопці так усе й зробили,
Зупинитись – нема сили!

Наче хтось штовхав у спину:
Вкрасти вж оту машину.

Як зайшли вони в кабіну,
Там побачили людину:

Одяг срібний , наче сяє –
Посміхнувшись, промовляє:

- Не журіться, я ж бо з вами
Замість тата й замість мами.

- І ти дивний, як машина –
Мовив злякано хлопчина.

Ви не бійтесь, вирушаймо
Й це «сьогодні» залишаймо!

Перед вами світ, розваги!
Можна все – аж до наснаги

Все, що хочете робити:
Красти, мучити і бити

І лукавити, брехати.
Вам не треба працювати,

То для інших є потреба –
Вам те все впаде із неба.

Круто, з перцем, виражайтесь,
Будьте горді, не здавайтесь.

Бог усім дарує волю.
Завдавайте іншим болю,

Бо в цім світі я царю.
За життя – усе дарую!

Всі пройдете насолоди,
Лиш для вас така нагода.

Стали вмить вони дорослі:
Хто з них брудні і зарослі,

Інші – чисті, гарно вбрані,
Гордовиті, всіма знані.

Як у них чогось прохали,
Всіх до чорта посилали,

Ненавиділи все добре
І шипіли, наче кобра.

Час пройшов і все скінчилось –
На суді всі опинились.

Де престол був благодаті,
Суд тепер – всієї знаті.

Й тим, хто Бога не любили,
З сатаною лиш ходили:

Пили, крали і брехали,
І безбожниками стали;

Глум, розпусту полюбили –
В серці те вони носили;

Слово Боже попирали –
Правди зовсім не жадали.

Все записано. Читали –
Вирок в страху всі прийняли,

Бо нема там де сховатись
І нема чим оправдатись.

Ой! Там в озері огненнім
Крики й плач і страх щоденний!

Знайте, всім туди дорога:
Хто відмовився від Бога

Й не прийняв він дар Ісуса –
Слова Божого не слухав.

Бо життя лише в Ісусі,
Щастя й мир – в Святому Дусі.

Той, що в одязі був срібнім
І до ангола подібним,

Був насправді сатаною –
Злодій щастя і спокою.

Посилає він спокусу,
А по тім – вбиває душу.

Хто неправді його вірить,
Долю в пеклі з ним розділить.

 Враз схопили слуги вражі –
Брудні, вимащені в сажі

І тягли в огонь пекельний:
Крик там, плач і смрід смертельний.

Раптом Коля стрепенувся:
Пригадав, що був забувся.

Закричав, що було сили:
- Ми ще, Боже, не дожили!

Не суди, Господь, нас строго!
Поможи знайти дорогу!

Нам додому зараз треба!
Нам не в пекло, а до неба!

Хочу я з Тобою бути!
Поможи назад вернутись!

І нехай, в Ім’ я Ісуса,
Я додому повернуся!

Закричали всі те ж саме –
Й були вдома вже, у мами.

    - Де ви, діти, пропадали?
Ми вас всюди вже шукали!

- Ми вернулись, слава Богу!
Він назад нам дав дорогу!

- Знову байка й небилиці
Із Петрової криниці?

- Що ти, мамо, час вже знати:
Богу серденько віддати!

Бо лукавий ходить тихо
Й нерозумним робить лихо!

Він шепоче:  «Нема Бога».
І хто вірить, тим дорога

В пекло страшне – невгасиме
І хто спить, той з ним загине!

Ми те бачили, татусю,
Спам’ятай же ти матусю

Бог нас спас в Ім’я Ісуса!
Й я до Нього пригорнуся!

- Мій Господь, прости, я каюсь,
До злих вчинків не вертаюсь.

Ти, Господь, мій Бог, Владика,
Слава й честь Тобі велика!

Ти прости мені, мій Боже,
Забери все, що негоже.

Ти веди мене путями
Завжди будь  разом із нами.

Научи Ти маму й тата:
Як то Бога шанувати.

За любов Тебе ми славим!
Ти завжди у всьому правий.

Ось так хлопці мандрували
Й «добре» світу пізнавали

І дорогу ту широку,
Що жере людей щокроку,

Загрібає в свої руки
І веде у вічні муки.

Хлопчаки зібрались знову
Й прийняли всі постанову:

Будем в мирі з Богом жити –
В Божій правді лиш ходити.

 Зняв Сам Бог те покривало,
Що їм очі закривало,

Щоб уздріли світло Боже
Й не робили, що негоже.

Бог всім хоче небо дати –
То ж прийди, аби прийняти!


 АГОВ, ВІВЦІ, СХАМЕНІТЬСЯ!

Вовк одяг овечу шкіру
І майнув на пасовище.
- Не впізнають дурні звіра,
Розум мій – багато вище.

Лився мед із вуст лукавих –
Аж відкрили вівці рота
Від тих слів солодких бравих.
- Ой, яка ж любов, турбота!-

Щоб їх більше захопити,
Простодушних легковірів,
Не ставали їх хвалити
Ті вовки в овечій шкірі.

Відлучали по-одному,
Мило, хитро посміхались –
Вівці вірили отому
Й до неправди пригортались.

Очі їм закрили й вуха –
Голос Пастиря не чули
І ніхто уже й не слухав,
Бо давно його забули.

Лопухами смакували,
Пили воду із болота,
Пустирями мандрували
Й радість зникла – лиш скорбота.

А від того водопою
І притухлого вже сіна,
Захворіли сліпотою
І прийшла лиха година.

По одній тягав в колибу –
Збиткувався, тяжко мучив.
Не таким здавався з виду,
А там шкіру дер, гризучи.

І не сам, а кодло ціле:
Пили кров і їли м`ясо
Скритно, хитро і уміло –
Не допетрав би хтось часом.

Гов, овечки, схаменіться!
Та відкрийте ж свої вуха
І,нарешті, пробудіться,
Щоби істину послухать.

Очі широко відкрийте
Та уважно подивіться,
Свого Пастиря пізнайте
Й в лопухах не заблудіться.

Всі виходьте геть з криївок!
Вражих вин уже не пийте.
Скиньте весь реп`ях з голівок,
Двері ворогу закрийте!


Йдіть до світла, до Ісуса –
Небеса Він вам відкриє!
Згине хай ота спокуса,
Що за нею серце ниє!

Правда Божа вас врятує
Від погибелі і муки.
Схаменіться всі, хто чує,
 Підніміть до Бога руки!

Вся брехня, немов полова,
В день Господній, загориться.
Вічне Боже святе Слово
В кожнім серці хай святиться!

Вівці, йдіть до водопою,
Вас давно Господь чекає!
Всіх водичкою святою
Із долоні напуває.

Нагодує свіжим хлібом,
Маззю очі вам помаже,
На щодень Він дасть вам їжу.
Все залиште, те що враже!

Будьте пильні, вівці Божі,
Не виходьте серед ночі,
Будьте в Божій загорожі,
Бо навкруг сліди є вовчі





ХРОСЯ.

Жила-була одна сім’я.
Їх тато добрий, мудрий, щирий.
Хвалили Боже тут Ім’я,
В любові, радості всі жили.

В сімействі – тато голова,
Так заповідано нам Богом.
Матуся – ніжна, вольова,
Для тата – справжня допомога.

Вона – у кожному куті,
Весела, завжди у роботі,
Приємна, лагідна в житті
І кожен чув її турботу.

Любенькі діточки її:
Синок Іван і доня Шура.
Були також у їх сім’ї:
Дружок – Бровко і киця Мура.

Любились дуже всі вони:
Дітей зі школи виглядали,
Долала киця паркани –
На висоті дітей чекала.

А як побачить, то біжить,
Несе хвоста свого трубою –
Готова скочити в цю ж мить
І поділитися любов’ю:

Своїм шершавим язичком
Лизати в радості обличчя
І, навперейми із  Бровком,
Біжать обоє. Ну! Хто швидше?

І радості немає меж:
Щодня – обійми, поцілунки.
Хотіла б Хрося з ними теж
Та – лежебока і ласунка.

Пізнати хоче все на смак
І рилом завжди всюди рила.
За кожним разом вона так
Ім’я своє собі творила.

Ну що ти вдієш, як така?
Свиня не знає виховання.
Усе шукає гнояка
Чи то болота для купання.

Тому їх тато змайстрував
Для Хросі гарну клітку – хату,
Замок надійний теж поклав,
В корито їй – харчів багато.

 І Хрося нудилася там:
Думки її були в городі.
Вона складала собі план:
Прорватись якось, при нагоді.

Дивилася свиня на світ
Із-за своєї огорожі
І ті, хто їй казав: «Привіт!»,
На її думку – всі негожі!

Вона звернулась до Творця,
Тамуючи образу й сльози:
- Несправедливість вся оця
Мене замучити так може!

Хрю-хрю-хрю – ю – ю – ю!

Я в загорожі ось сиджу,
А Мурка грається з дітками.
Бровко гарчить, як на чужу –
Гасає он, поміж квітками!

Хрю-хрю-хрю- у – у – у!

А я сиджу все в заперті –
Для мене місця там немає…
І що мені в цьому житті?
Ніхто не гладить, не приймає.

Хрю-хрю-хрю – ю – ю – ю …

Солодка морква он росте,
Рясні червоні помідори.
Все відгороджене оте
Усе собі, все до комори!

- Чого ти плачеш, порося?
Що це з тобою, моя люба?
Ти аж здригаєшся уся.
Так можна врізати і дуба!

- Хрю-хрю-хрю-у-у-у…

-Тобі не любиться така
І ти мене зовсім не любиш,
А любиш Мурку і Бровка,
Не вчиш мене і не голубиш.

Хрю – ю – ю – ю – ю - ю…

Не милий вже і білий світ:
Самій в хліві отак сидіти;
Свербить постійно мій живіт
Й завжди сміються з мене діти.

- Гаразд, Хросюню, ти не плач,
Помий обличчя, витри губки.
Приніс тобі я ось калач.
Ти причеши гарненько чубчик.

Господар вирішив свиню
Манерам гарним научити.
Зобов’язав свою сім’ю
Її почистити й помити.

- Води в корито принесіть
І свинку вимийте щітками,
Гарненько кіски заплетіть
Із кольоровими стрічками,

І гарну сукню у квітки,
Нові блискучі черевички,
Щоб гній забула і клітки.
Ви їй годіть, як би сестричці.

- Слова Господаря – закон.
Ми зробимо, що ти волієш.
- Чимало буде перепон.
- З любов’ю, любий, все зумієш. 

- Готове вже, здається, все.
Піди, Бровко, поклич-но Хросю.
З собою хай же не несе
Того, що було з нею досі.

- Хрю - хрю, що це за знак такий?
Ви хочете мене убити?
- Господар добрий наш, благий –
Звелів тебе оце помити.

- Хрю – хрю – хрю – хрю – хрю та хро.
Навіщо тратити добро?
Томити руки й мене мити
І мучитись. Води відро
Нести – ще можете й розлити.

А я отам, на хідничку,
Щаслива з вами буду жити.
Я можу також в квітничку.
- Тебе ми мусимо помити!

- Ти, свинко, хитра – не мудруй!
Давай залазь мерщій в корито
Та все болото відмочи,
Щоб легше було тебе мити.

- Мені здається, чиста я.
Торік, перед Різдвом, я милась.
Хіба що суконька моя,
То, справді, добре обносилась.

Сміялись дружно всі вони.
- Скидай, залазь мерщій у воду,
Омийся ти, похорони
Свинячу – грішну цю природу.

Щоб не смерділо в домі цім
І все було у згоді, в мирі,
І, щоб приємно було всім,
Жили в любові люди й звірі.

Взялися дружно всі і вмить
Її гарнесенько помили –
Чистенька, біла – аж блищить.
Та ще й парфумами полили.

- Любенька, досить вже, вилазь.
Я впевнена, що ти вже чиста.
- Давай, тебе я заплету.
Як хочеш, дам своє намисто.

- Мені здається, що не та,
Нова я стала – Хрося інша:
Красива шерстка, золота,
І стали білими колінця.

І радості не було меж!
Вона раденька танцювала.
- Танцюйте ви зі мною теж! –
І Хрося радісно співала:

- Гарна сукня у квітки,
Кольорові теж стрічки,
В черевичках каблучки,
Як у рідної  дочки!

Приспів:
Гоп-скік, гоп-скік –
Нові черевички!
Гоп-скік, гоп-скік –
Братики й сестрички!

Тато ваш – вже тато й мій,
Доня я у хаті цій!
Мама люба вже й моя
І новою стала я!

Приспів.

- Щаслива, радісна ти, будь.
Тебе в сім’ю я ось приймаю.
Тобі відкрилась Божа путь –
Хай Бог тебе благословляє.

Ти будеш в хаті від тепер,
Завжди в пошані, разом з нами.
Пішов на дрова твій цебер –
Навчайся їсти вже руками,

Виделку брати і ножа
І вже не плямкати губами,
І пити з чашки, не з відра,
І слідкувати за зубами.

- Стелити ліжечко своє,
Не їсти брудними руками,
Щоденно личенько твоє
Чистенько мити вже без мами.

- Ви всі навчаєте її –
Он, Хросю вже перелякали.
З любов’ю навики свої,
Ви краще б їй передавали.

- Ми, Хросю, любимо тебе,
Добра і радості бажаєм –
Книжками мудрими оце
Ми всі тебе благословляєм.

«І де знайти мені слова,
Сказати мудре щось в подяку?
Кажи, свиняча голова,
Чи спорожніла з переляку?»

- Гаразд, гаразд, уже пора
Нам, любі діточки, до столу.
Закінчилась весела гра –
Не запізнитися б до школи.

І кожен діло добре знав:
Хто стіл старанно застеляє,
А хто тарілки розкладав
Хто всім водичку наливає.

Стояла Хрося в стороні –
Нічого з того ще не знала.
«А що робить тепер мені? –
Себе настирливо питала. –

Цебер мій викинули геть.
Чи буде місце мені сісти?
Хоча б насипали ущерть. –
Сама не знаю, як то їсти».

- Ну, все здається. Хліб і сіль…
Пора. Синочку, клич вже тата,
Кажи: «Накрили дружно стіл,
Тепер вже можна починати».

- Хвала і слава, Отче наш,
Тобі за цю смачну поживу.
Благослови і освяти,
Щоб жити радісно й щасливо.

В Ім’я Ісуса просим ми,
Святе Ім’я всі величаєм –
Молився тато із дітьми
Щодня і стало те звичаєм.

Всі дружно їли, як  один,
Лиш Хрося все спостерігала:
Як всі беруть, кладуть куди
 І що їй діяти – не знала.

І враз, відважилась вона:
Надійно ложку обхопила,
Хоч знала, що була смішна,
Але навчитися хотіла.          

Черпала суп – та все дарма.
«Ой, що робити? Я не знаю!»
Вона і так, вона і сяк…
- О, ні! Обід я не лишаю!

Схопила миску за краї,
Туди встромила своє рило,
«Нехай сміються – всі свої»
І – супом морду всю покрила.

Усе злизала язиком,
Де лиш вона могла дістати.
Сміялись Мурка із Бровком –
На них суворо глянув тато.

-Так не годиться, діти, нам
У скруті залишати.
Усім, по-черзі, треба вам
Манерам добрим научати.

Взяла салфеток цілий бунт
Любима донечка, Шуринка –
Їй не сподобався цей глум
І стала мити бідну свинку.

- Доволі, Хросю, не журись,
Все добре й гарне – попереду.
Старанно, люба, ти учись,
Бо на початку всім не з медом.

Ти не хвилюйся, не спіши,
Проси когось не допомогу.
З тобою будемо  усі,
Разом знайдемо ми дорогу.

- Спасибі, любі ви мої,
Що любите мене, те знаю.
Всі перешкоди у житті
Я з вами швидко подолаю. –

Робила Хрося, що могла:.
Щодня вставала спозаранку,
Стелила постіль і тягла
Тріпати килим свій на ганку.

Вже добре йшли її діла.
Книжки щодня вона читала.
Якщо сама що не могла,
У когось вже тоді питала.

І стала Хрося вже не та.
І, навіть, рохкала інакше,
І їла чисто, все до дна,
І загордилася неначе.

Усе частіше, кожний день,
Все перед дзеркалом сиділа,
Порад – не слухала, мов пень,
Допомагати – не хотіла.

Все турбувалась за красу:
Підводила й щипала брови,
Обстригла геть свою косу,
Пустими стали всі розмови.

Усе казала: «Зайнята.
У мене є важніше діло».
Як вчула запах гнояка –
Мерщій побігти закортіло.

- Мені для чого ці знання?
Не маю більше я охоти!
І безголова та свиня
Пішла валятися в болоті.

Ой, свині, свині, горе вам!
Ви топчете чужії перли.
А місце ваше є не там,
І Бог не хоче, щоб ви вмерли.

Чи ти свиня, чи інший хто,
Той, що покликаний до неба,
В болоті був колись, «ніхто» –
Туди вертатися не треба!

То ж піднімись, якщо ти впав,
І не лежи в своїм болоті!
Ісуса, Господа пізнав?
Віддай Йому всі нечистоти,

Що в тебе в серці завелись,
Очистить Він і оправдає.
Покайся швидше, не барись,
Поки труба ще не лунає!

Бо як почуєте ви клич,
Тоді вже край – замкли ворота!
Піде землею грізний бич –
Назад не буде повороту!